Головна

Україна

Украї́на (МФА: [ukrɑˈjinɑ]) — держава у Східній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Площа становить 603 628 км². Друга країна за величиною на європейськомуконтиненті після Росії та найбільша країна, чия територія повністю лежить в Європі^[4]. Межує з Росією на сході і північному сході, Білоруссю на півночі, Польщею, Словаччиною таУгорщиною — на заході, Румунією та Молдовою — на південному заході. На півдні і південному сході омивається Чорним й Азовським морями.

На території сучасної України віддавна існували держави скіфів, готів, гунів та інших народів. Проте відправним пунктом української державності і культури вважається Київська Русь 9—13 століття^[5]. Її спадкоємцем стало Галицько-Волинське князівство 13—14 століття^[5], що було поглинуте сусідніми Литвою та Польщею. Формування сучасної української нації припало на часивизвольної війни 1648–1657 років під проводом Богдана Хмельницького. Її результатом стало заснування в Україні козацької держави Війська Запорозького, яка однак, через міжусобиці, опинилася розділеною між Польщею та Росією. На початку 20 століття маніфестацією національної свідомості українців, що проживали під владою двох імперій — Російської та Австро-Угорської — були українські держави: Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західно-Українська Народна Республіка, Кубанська народна республіка^[6] та інші. В результаті поразки українських визвольних змагань 1917–1921 років ці держави були поглинуті сусідами: Радянською Росією, Польщею, Румунією і Чехословаччиною. На російській території була створена більшовицька маріонеткова держава Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР), яка 1922 року увійшла до складу СРСР. Відлунням визвольних змагань стало проголошення незалежності Карпатської України в 1939 році, що була окупована Угорщиною. В ході Другої світової війни до УРСР була приєднана Західна Україна, а 1954 року — Крим. Сучасна держава Україна утворилося в результаті розпаду СРСР, скріпленого результатом волевиявлення української нації 1 грудня 1991 року.

Україна — унітарна держава. Вона складається з 24 областей, однієї автономної республіки Крим і двох міст з особливим статусом: Київ, столиця і найбільше місто, і Севастополь. Україна єпрезидентсько-парламентською республікою з окремою законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Найвищим органом державної влади є Верховна рада України, а головою держави — Президент України.

За останнім переписом населення 2001 року в Україні проживало понад 48 млн осіб. З них 77,8 % становили українці, 17,3 % — росіяни і 4,9 % — представники інших національностей. Частка міського населення складала 32,5 млн осіб (67,2 %). Кількість жінок (53,7 %) переважала над кількістю чоловіків (46,3 %). Офіційною мовою в Україні є українська. В результаті багатовікової русифікації^[7] у східних і південних областях поширена російська мова. Більшість населення належить до християн східного обряду — православних і греко-католиків. Серед інших конфесій представлені римо-католицизм, протестантизм, іслам.

Україна — промислово-аграрна країна. Вона є одним з провідних експортерів деяких видів сільськогосподарської продукції і продовольства, зокрема, соняшникової олії. Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, автомобілебудування, авіабудування, виробництво техніки, обладнання для електростанцій, нафто-газової та хімічної промисловості. Україна є потужним виробником електроенергії. Налагоджено виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником зброї — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Україна є одним із членів-засновників Організації Об'єднаних Націй.^[8], а також членом понад сорока міжнародних організацій.

Назва

Карта Східної Європи італійця Вінченцо-Марія Коронеллі (1690). Правобережжя іЛівобережжя з Києвом позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків); Слово OKRAINA (Окраіна) вжито стосовно Задоння і Рязані — московського порубіжжя.

Докладніше: Україна (назва)

Слов'янське слово «Україна» вперше згадується у Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 роком^[9]. Ним окреслювали терени Переяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч з Київським і Чернігівським князівствами. Це слово також зустрічається у руських літописах під 1189, 1213, 1280 і 1282 роками^[9], позначаючи Галичину, Західну Волинь, Холмщину і Підляшшя. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV–XVII століття «Україною» у широкому значенні називали руські землі Галичини, Волині,Київщини, Поділля і Брацлавщини, а у вузькому — територію середнього Подніпров'я.^[10] Таке ж двояке значення цього слова зберігалося і з середини XVII століття, після постання руської держави Війська Запорозького.^[11] У зв'язку з входженням останньої до складу Московії, а згодом і Російської імперії, слово «Україна» закріпилося за регіоном Подніпров'я, виступаючи синонімом слова «Малоросія»; ним також позначали Слобожанщину, заселену вихідцями з цього регіону. У другій половині XIX століття — початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»^[10]. 1917 року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві, — Українська Народна Республіка.

Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з однією з теорій, що сформувалася під впливом польської і російської історіографії, воно означає «околицю» (рос. окраину) або «прикордоння». Згідно з іншою теорією, якої притримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» або «край»^[12].

У попередніх століттях для позначення території України вживали слова «Скіфія», «Сарматія», «Русь», «Рутенія», «Росія», «Малоросія», «Військо Запорозьке», «Гетьманщина» тощо.

Географія

Топографічна мапа України

Докладніше: Географія України

Розташування

Україна розташована у центрі Східної Європи. Вона має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією іМолдовою на південному заході та з Росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Морські кордони вона має з Румунією та Росією.

Загальна площа України становить 603 628 км², вона становить 5,7 % території Європи і 0,44 % території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить в Європі). Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2 — UA^[13]. Територія України витягнута з заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52°20′ та 44°23′ північної широти і 22°5′ і 41°15′ східної довготи.

• Крайній північний пункт — с. Грем'яч Чернігівської області.
• Крайній південний пункт — мис Сарич (Автономна Республіка Крим).
• Крайній західний пункт — с. Соломоново Закарпатської області.
• Крайній східний пункт — с. Червона Зірка Луганської області.
• Географічний центр України міститься на північній околиці села Мар'янівка (Шполянський район) Черкаської області.^[14]
• Згідно з однією із методик вимірювання^[15] географічний центр Європи розташований на території України, неподалік міста Рахова Закарпатської області.

Площа виняткової економічної зони України становить 72658 км².

Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Іллічівськ, Херсон, Севастополь, азовськими — Маріуполь, Бердянськ, Керч. Загальна протяжність кордонів 6993 км (із них сухопутних 5638 км). Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (Чорним морем — 1056,5 км; Азовським морем — 249,5 км; Керченською протокою — 49 км).

Рельєф

Докладніше: Рельєф України, Геологія України та Сейсмічність України

Переважна частина території України — рівнина, однак на заході і в Криму є значні гірські масиви. Найвища точка — гора Говерла (2061 м). Степ розкинувся на північ та північний схід від Чорного моря.

Переважна частина території належить до південно-західної околиці Східно-Європейської рівнини. Тут розташовані низовини (Поліська, Придніпровська, Причорноморська) і окремі височини до 300–500 м (Подільська, Придніпровська, Донецький кряж і інші). На півдні — Кримські гори (висотою до 1545 м, г. Роман-Кош), на заході — Українські Карпати (висотою до 2061 м, г. Говерла).

Сейсмічність України проявляється в західних, південно-західних і в південних районах, які розташовані поблизу потужного Середземноморсько-Альпійсько-Трансазійського сейсмогенного поясу планети, і де виділяються два основні сейсмічні регіони: Карпатський і Кримсько-Чорноморський. Значна частина території піддається впливам власних (місцевих) землетрусів та сильних підкорових землетрусів зони Вранча (Румунія).^[16][17]

Клімат

Докладніше: Клімат України

Однією з основних характеристик термічного режиму є середня місячна температура повітря, її характеризують повільні зміни влітку і взимку та різкі коливання восени й весною. Найнижчі середні температури випадають на січень — лютий: −7, −8 °C на північному сході республіки і в гірських районах, у степовому Криму підвищується до 0 °C, а на Південному березі Криму до +3, +4 °C. У березні вже спостерігається зростання температур повітря. Найвищі середньодобові його температури зафіксовано в липні; +20, +25 °C, а середні місячні температури становлять +17, +19 °C на півночі й північному заході та +22, +30 °C на півдні України.

Найнижча температура повітря на території України зафіксована 8 січня 1935 р. у Луганську. У результаті вторгнення повітряних течій з Арктики температура знизилася тут до −42 °C.^[18]

Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в Українських Карпатах — 1500 мм (полонина Плай — 1663 мм) і Кримських горах (1000–1200 мм), найменші — на причорноморському узбережжі та на Присивашші (від 450–400 до 300 мм). На переважній частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650–600 мм на заході до 450–400 мм на півдні й південному сході. Основна їх маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Взимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території республіки; висота снігового покриву — 10-30 см, а в горах досягає 40 см.

Водойми

Докладніше: Поверхневі води України, Річки України та Озера України

Більшість рік належить басейну Чорного і Азовського морів. Головні ріки — Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай. Озер і лиманів понад 8 тис. загальною площею бл. 3 тис. км². Найбільше прісне озеро — Кундук (Сасик) — 204,8 км² (між дельтами Дунаю і Дністра), штучно опріснене, найбільше природно прісне озеро — Світязь (Волинь) має площу 27,5 км². Найбільше солоне оз. — Сасик-Сиваш — 71 км² (Зах. Крим). На території України є 25 тис. 435 штучних водойм (водосховища та ставки). Найбільші водосховища — на Дніпрі (Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське). Найбільший лиман — Дністровський — 360 км².

Природні ресурси

Докладніше: Корисні копалини України, Ресурси України та Історія освоєння мінеральних ресурсів України

Україна входить до числа провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню земної кори процесів, обумовило широкий діапазон корисних копалин, що складають мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4 % земної суші і де проживає 0,8 % населення планети, має у своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу.

В Україні розвідано 20 тис. родовищ та проявів 111 видів корисних копалин^[19] (за даними УНІАН — 200 видів корисних копалин, 120 з яких використовує людство сьогодні). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам'яне вугілля, нафта і газ, залізні і марганцеві руди, самородна сірка, кам'яна і калійна солі, нерудні будівельні матеріали,мінеральні води. Їхні родовища є в різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає РФ, США, Великобританію, Францію, ФРН, Канаду та інш. Зокрема, за запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна в кінці ХХ ст. займала провідне місце серед країн СНД, Європи і світу.^[20]

Історія

Докладніше: Історія України

Стародавність

Перші археоантропи на території сучасної України з'явилися в епоху раннього палеоліту, понад 900–800 тисяч років тому^[21]. Люди сучасного типу — Homo sapiens (кроманьйонці) сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тисяч років тому. Це були представники європеоїдної раси, мисливці-збирачі, що мали родову організацію. Одним із культових центрів кроманьйонців був природний останець Кам'яна Могила^[22]. Понад 10 тисяч років тому відбулося танення льодовика, що сприяло збільшенню населення^[23]. Криза привласнювального господарства поступово змусила людей приступити до відтворювальних форм: рільництва і скотарства. Це сприяло винаходу кераміки. Настала нова доба неоліту, яка тривала протягом 6—4 тисячоліть до Р. Х. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився гумусний покрив землі^[24].

З кінця 5 до початку 3 тисячолітя до Р. Х. в Україні тривала доба енеоліту. Стала виразнішою господарча спеціалізація природно-кліматичних зон: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі. Центральноюархеологічною культурою на території України енеолітичного періоду була лісостепова Трипільська культура (4000—2100 до Р. Х.). Її носії будували протоміста, мали гончарські печі та власну знакову систему, тобто були близькі до створення власної цивілізації. Однак цьому завадив екстенсивний характер хліборобства, який розпорошив сили трипільців^[25]. Занепад Трипільської культури позначився консолідацією скотарів і появою Ямної культури (2800–2300 до Р. Х.) бронзового віку, у носіях якої вчені вбачають аріїв-індоєвропейців^[26]. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся. На базі цієї культури у Південно-Східній Україні постає Катакомбна культура (2300–1300 до н. е.), носії якої перебували у контактах з хліборобською Культурою шнуркової кераміки (2300–1700 до Р. Х.), що займала територію Північно-Західної України^[27]. Після XVII століття до н. е. Катакомбну культуру заступила Зрубна культура(1700–1300 до Р. Х.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а Культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила Тшинецька культура (1700–1200 до Р. Х.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів^[28]. На XII–X століття до Р. Х. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході — прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена.

У 1000 до Р. Х. на території України з'являються кочові племена кіммерійців. Їх витіснили скіфи (700–300 ст. до Р. Х.) які створили одну з наймогутніших держав того часу. У 300 до Р. Х. на зміну скіфам приходять сармати. Цей союз споріднених племен проіснував до 300 до Р. Х. коли їх витіснили гуни, які згодом дали поштовх до великого переселення народів. Паралельно з цими племенами починаючи з 700 до Р. Х. греки засновують на Північному Причорномор'їсвої міста-колонії. Тір, Ольвія, Пантікапей, Херсонес, а пізніше й Боспорську державу.

Середньовіччя

Докладніше: Київська Русь та Галицько-Волинське князівство

Русь

Хрещення Русі.

Починаючи з 8 століття українські землі стали центром Руської землі на чолі з полянським Києвом. 882 року Київ захопив варязький конунг Олег(882–912), який проголосив його «матір'ю міст руських» й встановив владу варязької династії Рюриковичів. За князювання княгині Ольги (945–965), її сина Святослава Ігоровича (965–972) і онука Володимира Святославича (980–1015) територія Руської держави була розширена шляхом підкорення Києву сусідніх східнослов'янських, балтських і угро-фінських племен. Це була найбільша держава Європи, площа якої сягала 1,5 млн км². Кордони Русі на півночі пролягали в районах Чудського озера, Фінської затоки Балтійського моря, Ладозького й Онезького озер; на заході — в районі верхів'їв Дністра, Карпат, Західного Бугу,Німану і Західної Двіни; на півдні — Сули, Дону, Росі й Південного Бугу; на сході — Волги та її притоки Оки. Землі й етнічні князівства, де раніше правили місцеві князі, передавалися Рюриковичам.988 року за правління Володимира русини прийняли християнство з Візантії, що визначило цивілізаційну приналежність українських земель на подальші тисячоліття. Процес феодальної роздробленості у 11 — 13 століттях призвів до ослаблення Русі. У 1240-х роках вона була завойована Монгольською імперією.

Після занепаду Київської Русі політичний, економічний і культурний центр українських земель був перенесений до Галицько-Волинської держави. До його складу входили Волинь, Галичина,Берестейщина, Холмщина, Підляшшя, Белжщина, Туріво-Пінщина, Чорна Русь, західна Київщина та Закарпаття^[29]. Основи князівства були закладені ще 1199 року князем Романом з волинської гілки Мономаховичів династії Рюриковичів^[30]. 1245 року його син і спадкоємець Данило визнав свою залежність від Золотої Орди, проте сподіваючись на допомогу католицької Європи у боротьбі за незалежність, уклав таємні союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом, і 1253 року прийняв знак самодержця — корону короля Русі від папи Інокентія IV.^[31]. Близько 1256року, після перемог над монголами Куремси, Данило заснував місто Львів, що за двадцять років став постійною столицею руської держави. 1259 року, через відсутність військової допомоги зЗаходу, король був змушений повторно визнати верховенство Орди. Його наступник Лев І постійно брав участь у походах ординців на Польщу і Литву. 1303 року Данилів онук король Юрій І домігся створення православної Малоруської миторополії. 1308 року держава перейшла до його синів Андрія і Лева ІІ, які розпочали боротьбу проти Золотої Орди в союзі з тевтонськими лицарями і мазовецькими князями. Проте після їхньої смерті останній монарх Юрій II знову визнав себе васалом Золотої Орди. 1340 року його вбивство дало привід Польщі та Литві — сусідам, які мали династичні права на руський престол, — розпочати війну за Галицько-волинську спадщину. 1392 року Галичина з Белзькою землею і Холмщиною остаточно увійшла до Польського королівства, а Волинь — до Великого князівства Литовського^[32].

На кінець 14 столітті українські землі перебували у складі різних держав. Литва опанувала землі Києва, Чернігова і Волині. Польща керувала в Галичині і Поділлі. Південна Україна перебувала під зверхністю Кримського ханства, утвореного 1447 року, а Східна — під владою Московії. 1569 року Литва і Польща об'єдналися в Річ Посполиту для протидії сусідам, в результаті цього центральні українські землі Литви перейшли під польський контроль.

• 

  Софія Київська
 
• 

  Король Данило
 
• 

  Герб Русі
 
• 

  Бій з татарами

Новий час

Козаччина

Докладніше: Військо Запорозьке та Гетьманщина

Богдан Хмельницький на карті Козацької України. Окремі полки позначені булавами (18 століття).

Козацька Україна (1649–1657).

Наприкінці 15 століття на межі кордонів Литви, Московії та Криму, у «диких степах» Запорожжя, з'явилося угруповання вояків, що звали себе козаками. З 16 століття їхнім військовим осередком стала Січ^[33]. Козаки Війська Запорозького формували окремий суспільний стан, що брав участь у війнах на боці Речі Посполитої: Лівонській війні 1558–1583 років, польсько-московській війні1605–1618 років, Хотинській війні 1620–1621 років, Смоленській війні 1632–1634 років. Крім цього козаки самовільно ходили з грабіжницькими походами у Молдавію, Московію, Крим, Чорноморськеузбережжя Болгарії і Малої Азії, а також активно займалися найманством, особливо під час Тридцятирічної війни 1618–1648 років. Через правовий і соціальний гніт з боку шляхти козаки неодноразово піднімали повстання, найбільшими з яких були повстання Косинського 1591–1593 років, повстання Наливайка 1594–1596 років, повстання Жмайла 1625 року, повстання Федоровича 1630 року,повстання Сулими 1635, повстання Павлюка 1637 року й повстання Острянина 1638 року. Козаки неодноразово відстоювали права українського населення в Речі Посполитій, що зазнавало релігійних та національних утисків^[34][35].

У 1648–1657 роках козаки під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького підняли велике повстання у Речі Посполитій, результатом якого стало створення в Наддніпрянщині самоврядної української держави — Війська Запорозького або Гетьманщини^[34][36]. 1654 року для продовження війни з поляками козацька Україна прийняла протекторат московського царя, а 1656 року, через підписання московитами сепаратного миру, уклала союз із Швецією і Трансільванією^[37]. 1657 року, після обрання новим гетьманом Івана Виговського, всередині України спалахнуло антигетьманське повстання, що розвинулося у козацько-московську війну. Незважаючи на перемогу гетьмана під Конотопом в 1659 році, він втратив підтримку козацької старшини через союз із поляками^[34]. Стартував період козацьких міжусобиць — руїни, в результаті якої козацька держава розкололася по Дніпру на Лівобережжя, Правобережжя і Запорожжя. Правобережна Україна опинилася під владою Речі Посполитої, а Лівобережжя і Запорожжя — під впливом Московії. 1667 року цей поділ був затверджений Андрусівським миром. Козацькі намагання об'єднати Україну під проводом гетьмана Петра Дорошенка за допомоги Осмаської імперії у 1672–1676 роках закінчилися поразкою і закріпленням попереднього поділу^[38]. 1689 року Московія і Річ Посполита остаточно розділили Гетьманщину. Наприкінці 17 століття поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на Правобережжі, а московити зберегли його на Лівобережжі. 1709 року, під час Великої північної війни, козаки під проводом з гетьманом Івана Мазепи уклали союз із Швецією, намагаючись визволитися з під московського панування, але зазнали поразки під Полтавою^[39]. 1710 року переможені козаки на чолі з гетьманом Пилипом Орликом прийняли у вигнанні першу козацьку Конституцію^[39]. Через повстання Мазепи Московська держава, перетворена на Російську імперію, взяла курс наліквідацію козацької автономії в Україні. 1754 року росіяни ліквідували українсько-російський митний кордон і 1764 року скасували гетьманство, надавши останньому гетьману Кирилу Розумовськомутитул фельдмаршала. 1775 року було зруйновано Запорозьку Січ, 1781 року ліквідовано козацький устрій в Україні, а 1783 року закріпачено українських вільних селян^[34][40].

• 

  Герб Війська
 
• 

  Битва під Конотопом
 
• 

  Гетьман Мазепа
 
• 

  Палац Розумовського

Імперська доба

Докладніше: Український національний рух

Обкладинка «Енеїди». Еней з козаками.

Після останнього поділу Речі Посполитої 1795 року українські землі були розчленовані між Австро-Угорщиною і Росією. Перша отримала Галичину, Буковину і Закарпаття, а друга — решту України^[41].

З кінця 18 століття, під впливом європейського романтизму і націоналізму на українських землях набув розвитку український національний рух. 1798 року Іван Котляревський видав бурлескну поему«Енеїда», головною темою якої було відновлення козацької держави. Цей твір був першим твором української літератури, написаний розмовною українською мовою, й послужив стимулом для відродження українських національних традицій. 1806 року було засновано Харківський університет, що став центром українознавчих студій. 1825 року була написана «Історія русів», що справила виплив на формування української гуманітарної інтелігенції. 1834 року було засновано Київський університет, який так само як і Харківський став одним із українознавчих центрів. У 1840-х роках будителем української національної свідомості став Тарас Шевченко, поезія якого набула популярності серед широких верств українського суспільства — від Волині до Кубані.

Українське національне відродження в Росії сприймалося вороже її керівництвом. Російський уряд проводив політику русифікації, спрямовану уніфікацію мовно-національного простору європейської частини імперії. З цією метою російська влада видавала офіційні заборони на використання української мови, а саме Валуєвський циркуляр 1863 року й Емський указ 1873 року^[7].

Новітній час

Визвольні змагання

Докладніше: Українська революція, УНР, Українська Держава та ЗУНР

Плакат УНР: «Чужого не хочу, а свого не віддам!»

1917 року лютнева революція в Росії повалила монархію і дала початок республіканському Тимчасовому уряду^[42]. Відлунням цих подій стало формування 17 березня у Києві Центральної Ради на чолі з професором Михайлом Грушевським^[42]. 20 листопада, після більшовицького перевороту в Росії, Центральна Рада як представницький орган України проголосила створення автономноїУкраїнської Народної Республіки (УНР)^[43], а 22 січня 1918 року, через спалах українсько-більшовицької війни, проголосила її незалежність^[44]. За місяць український уряд уклав у Брест-Литовськудоговір з Німецькою і Австро-Угорськими імперіями, за допомоги яких звільнив Україну від більшовиків. Проте 29 квітня, в результаті державного перевороту, уряд Центральної Ради замінилавійськова диктатура гетьмана Павла Скоропадського^[42][45]. Республіка була перейменована на «Українську Державу»^[45]. Режим Скоропадського протримався до листопада, коли його головні союзники німці капітулювали у Першій світовій війні^[45]. 14 грудня повстання Директорії на чолі з Симоном Петлюрою повалило гетьманат і відновило Республіку. Однак відступ німців дозволив російським більшовикам поновити воєнні дії. 6 січня 1919 вони створили у Харкові маріонеткову державу — Українську Соціалістичну Радянську Республіку, від імені якої розпочали війну^[42]. Протягом 1919 — 1920 років за контроль над Україною боролися українські республіканці, більшовики, російські націоналісти за підтримки Великої Британії, Франції та Польщі, українські анархісти на чолі з Нестором Махно й українські партизани^[42]. Боротьба закінчилася перемогою більшовицьких сил і встановленням радянського контролю в Центральній, Східній та Південній Україні^[42].

Паралельно з цим, у зв'язку з розпадом Австро-Угорщини, 19 жовтня 1918 року українці Галичини, Буковини і Закарпаття проголосили створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові^[42]. Проте 1 листопада того ж року її атакувала Польща, розпочавши українсько-польську війну. Нападника підтримували країни Антанти — Велика Британія, Франція, Румунія йУгорщина, а західні українці перебували в міжнародній ізоляції ^[42]. У пошуках союзника уряд ЗУНР звернувся по допомогу до УНР і 22 січня 1919 року об'єднався з нею у єдину державу^[46]. Проте Директорія була зайнята війною з більшовиками і не могла надіслати військ. В результаті цього, на середину липня 1919 року поляки окупували Галичину, румуни — Буковину, а чехи — Закарпаття^[42]. У квітні 1920 року за володіння Західною Україною спалахнула радянсько-польська війна. Вона закінчилася 18 березня 1921 року Ризьким миром, що закріпив за Польщею право на українські Галичину та Волинь^[42][47].

• 

  Центральна Рада
 
• 

  Герб Української держави
 
• 

  Гетьман Скоропадський
 
• 

  Герб ЗУНР

Соціалістична доба

Українізація. Голодомор. Індустріалізація

Докладніше: УРСР, Голодомор та Карпатська Україна

Пам’ятник жертвам Голодомору в Києві.

30 грудня 1922 року Українська Радянська Соціалістична Республіка уклала разом із більшовицькими республіками Росії, Білорусі та Закавказзя договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). За цим договором усі національні республіки нового Союзу були рівноправними, проте після прийняття Конституції СРСР 1936 року була обрана централізована система управління, в якій національні держави перетворювалися на автономії у складі Росії.

Протягом 1923–1933 років уряд СРСР та комуністична партія проводили в Україні курс українізації, спрямований на укріплення позицій більшовиків. Шляхом розширення сфери застосування української мови в освіті, науці, засобах масової інформації, війську та партії більшовики намагалися знизити ступінь ворожості українців до радянської влади. Проте з 1930 року, за ініціативи голови українських комуністів Лазаря Кагановича, стартувала кампанія гострої критики українізації та її прихильників. В 1933 році більшовики затаврували курс як «націоналістичний перегин», розпочали репресії щодо української інтелігенції та поновили русифікаційний курс.

У радянській Україні комуністи проводили колективізацію й індустріалізацію.

У 1932–1933 роках, з метою колективізації та придушення українського визвольного руху, центром якого було українське село, радянська влада організувала штучний голод на території УРСР. Від нього також постраждали регіони інших радянських республік, де компактно проживали українці, зокрема Кубань. За різними підрахунками, в результаті Голодомору українське населення втратило від 4 млн^[48][49] до 12 млн осіб^[50]. Він зруйнував українське село і, як наслідок, традиційну систему цінностей в Наддніпрянщині, Слобожанщині, Запорожжі й Кубані. Голодомор вважаєтьсягеноцидом й злочином проти людяності.

1920-30-ті роки у західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився у вигляді ОУН.

Друга світова війна

Докладніше: Друга світова війна, Німецько-радянська війна та Втрати України в Другій Світовій війні

Бійці УПА в Суразьких лісах(грудень 1943)^[51].

24 серпня 1939 року СРСР та Німеччина уклали пакт про ненапад та розподіл сфер впливу у Східній Європі. 1 вересня року німці напали на Польщу з заходу, а 17 вересня Радянський Союз — зі сходу. В результаті цієї операції до УРСР були приєднані Західна Волинь і Галичина, заселені переважно українцями^[52]. Після окупації Німеччиною Франції, 28 червня 1940 року СРСР здійснивнапад на Румунію. Завдяки цьому до складу УРСР відійшли Північна Буковина і Північна Добруджа, але була відторгнута частина Придністров'я, що стала частиною Молдавської РСР. 14 липня1940 року радянські війська окупували країни Прибалтики, а 1 червня 1941 року німці захопили Балкани. Німеччина і СРСР отримали спільні кордони, а також привід для наступу на сусіда та«звільнення» завойованих ним територій.

18 грудня 1940 року Німеччина затвердила план Барбаросса й 22 червня 1941 року напала на СРСР. Війна між цими державами тривала чотири роки й велася переважно на території України. У конфлікті на боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія. 19 вересня 1941 року нападники захопили Київ і Правобережжя, 24 жовтня — Харків іЛівобережжя, а червні-липні 1942 року — Крим і Кубань. В лютому 1943 року СРСР зміг спинити натиск противника під Сталінградом, а в серпні того ж року перехопив наступальну ініціативу післяперемоги на Курській дузі. 6 листопада 1943 року радянські війська захопили Київ, а в квітні-травні 1944 року встановили радянський контроль над Правобережжям і Кримом. Наприкінці серпня 1944 року СРСР зайняв Західну Україну й почав наступ на окуповані Німеччиною країни Центральної Європи. 2 травня радянські війська здобули німецьку столицю Берлін. 8 травня війна скінчиласякапітуляцією Німеччини. В результаті перемоги СРСР зросла його роль на міжнародній арені. У країнах Центральної Європи була створена низка прорадянських режимів.

Німецько-радянське протистояння супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп населення, депортаціями, вивезенням населення. Жертвами цієї війни стало від 8 до 10 млн жителів України^[53]. У цій війні українці воювали як на боці СРСР в Червоній армії^[54], так і на боці Німеччини в дивізії „Галичина“. Частина українців воювала в складі Української повстанчої армії(УПА), що боролася за незалежну від радянського та нацистського панування Україну^[55].

• 

  Союзники в Бресті
 
• 

  Бабин Яр
 
• 

  Битва за Дніпро
 
• 

  Герб «Галичини»

Відлига. Застій. Перебудова

У 1945 році Українська РСР стала одним із членів-засновників ООН. Перший комп'ютер радянської МЕСМ був побудований у Київському інституті електротехніки і почав функціонувати в 1950-му.

Післявоєнні етнічні чистки відбувалися з новим розширенням Радянського Союзу. Згідно зі статистикою, станом на 1 січня 1953 року, українці були другими у списку серед дорослих „спецпереселенців“, що включає 20 % від загальної суми. Крім українців, понад 450 тисяч етнічних німців з України та понад 200 тисяч кримських татар стали жертвами примусової депортації.^[56]

УРСР була сильно зруйнована під час війни, знищено понад 700 міст та 28 000 сіл, тому відновлення потребувало значних зусиль.^[57] Ситуація ускладнювалася післявоєнним голодом 1946–1947 років, який був викликаний посухою і військовими руйнуваннями інфраструктури. Він забрав десятки тисяч життів.^[58][59]

Після смерті Сталіна в 1953 році Микита Хрущов став новим лідером СРСР. Будучи першим секретарем Компартії Української РСР в 1938-49 роках, Хрущов був глибоко обізнаний з республікою і після приходу до всесоюзної влади, він почав підкреслювати дружбу між українським і російським народами. У 1954 році широко відзначалося 300-річчя Переяславської Ради і, зокрема, Крим був переданий з РРФСР до Української РСР.^[60]

Вже до 1950 року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловості й виробництва.^[61] У 1946–1950 роках п'ятирічного плану майже 20 % радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2 % з 1940 по 1955 рік, в той час як обсяг промислового виробництва зріс в 2,2 рази за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловості та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль в результаті була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.

Незалежність

Мітинг на площі біля Верховної Ради України. Київ, 24 серпня 1991

Докладніше: Проголошення незалежності України 1991

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет^[62], що поклало початок конфронтації між урядами СРСР і УРСР. 19 серпня 1991 року в Москві комуністи-консерватори здійснили невдалу спробу державного перевороту, щоби відновити владу партії. Після провалу путчистів, 24 серпня 1991 року, Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України^[63]. Цей акт підтримало 90,32 % українців на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Це ознаменувало появу незалежної держави Україна. Того ж дня відбулисяперші президентські вибори, на яких переміг голова Верховної Ради України, у 1988–1990 рр. — завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, Леонід Кравчук. 8 грудня в Біловезькій пущі і 21 грудня в Алма-Аті лідери України, Білорусі та Росії підтвердили розвал СРСР і утворили Співдружність незалежних держав (СНД)^[64].

Україна спочатку розглядалася як республіка зі сприятливими економічними умовами, тим не менш, країна пережила глибший економічний спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час рецесії Україна втратила 60 % свого ВВП з 1991 по 1999 р.^[65][66] і постраждала від п'ятизначних темпів інфляції.^[67] Невдоволені економічними умовами, а також кількістю злочинів і рівнем корупції, українці протестували і влаштовували страйки.

Українська економіка стабілізувалася до кінця 1990-х років. Нова валюта, гривня, була введена в 1996 році З 2000 року у країні спостерігається реальне економічне зростання в середньому близько 7 % щорічно. Нова Конституція України була прийнята під час президентства Леоніда Кучми в 1996 році, який перетворив Україну на змішану республіку і стабілізував політичну систему. З іншого боку, опоненти критикували Кучму за корупцію, фальсифікації виборів, перепони свободі слова і зосередження занадто великої влади у своїх руках.^[68]

У 2004 році Віктор Янукович, тодішній прем'єр-міністр, був оголошений переможцем президентських виборів, які були у значній мірі фальсифіковані згідно з постановою Верховного Суду України. Результати викликали протести громадськості на підтримку кандидата від опозиції, Віктора Ющенко. Це призвело до мирної Помаранчевої революції, в результаті чого Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко прийшли до влади. Янукович повернувся до влади в 2006 році, коли він став прем'єр-міністром під час «Антикризової коаліції», що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні 2007 року. Янукович був обраний президентом в 2010 році. 11 березня було сформовано новий уряд на чолі з Миколою Азаровим. 21 квітня Віктор Янукович підписав угоду із президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 року. 27 квітня цю угоду синхронно ратифікували Верховна Рада України і Державна дума Російської Федерації. 16 листопада 2010 року почалася Акція протесту проти Податкового кодексу.

Державний устрій

Парламент України — Верховна Рада.

Докладніше: Політична система України

Україна — унітарна демократична президентсько-парламентська республіка і має багатопартійну політичну систему. В Україні діють такі основні інститути державної влади: Президент, Законодавча, Виконавча та Судова влади. Виконавча влада представлена Кабінетом Міністрів і Президентом. Законодавчий орган — Парламент — називається «Верховна Рада України». Судова влада представлена системою загальних і спеціальних судів різної інстанції.

Конституція України

В. Ф. Янукович, президент України з 2010 року.

Докладніше: Конституція України

Після проголошення Україною своєї незалежності 24 серпня 1991 року і прийняття нею своєї Конституції 28 червня 1996-го вона стала президентсько-парламентською республікою. Проте 8 грудня 2004 року, на прохання «політичної сили прем'єр-міністра Януковича» (яка побоювалася приходу Ющенко до влади), депутати ввели радикальні зміни до Конституції: за них проголосували 402 депутати, в тому числі Партія регіонів, Комуністична партія і Соціалістична партія. Україна стала парламентсько-президентською республікою.

З 2004 по 2010 рік легітимність Конституції 2004 року мала офіційний дозвіл Конституційного Суду України. Коли Янукович став президентом, він призначив нових суддів Конституційного суду, і 30 вересня 2010 року Конституційний суд прийняв рішення про скасування Конституції 2004 року і повернення до Конституції 1996 року (в результаті чого політична система України обрала більш президентський вигляд).

Законодавча влада

Докладніше: Верховна Рада України

Парламент — Верховна Рада України — згідно зі статтею 75 Конституції України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Повноваження народних депутатів визначаються Конституцією і Законами України.^[69]

Виконавча влада

Докладніше: Президент України та Кабінет Міністрів України

Президент України згідно з статтею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Віктор Янукович — чинний президент України з 2010 року.^[70]

Уряд України — Кабінет Міністрів України — згідно зі статтею 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Правовою базою його діяльності є Конституція, закони України та акти, видані Президентом України. Уряд відповідальний перед Президентом і підконтрольний Верховній Раді Україні. На практиці ця залежність полягає в тому, що Президент призначає за погодженням з Верховною Радою Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Президент за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади. Підконтрольність та підзвітність Уряду Верховній Раді полягає в тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рішення щодо виконання бюджету, затверджує або відхиляє Програму діяльності Уряду, контролює його роботу. До складу Уряду входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, і, на даний час, дев'ятнадцять міністерств. Також в систему виконавчої влади входять: 12 державних комітетів, 27 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, 18 інших центральних органів та установ України.^[71]

Судова влада

Докладніше: Судова влада України

Конституційний Суд України

Правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується на принципах територіальності і спеціалізації. У судах загальної юрисдикції діють колегії з цивільних і кримінальних справ. Суди загальної юрисдикції складаються з місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного суду України. Найвищим судовим органом у системі «судів загальної юрисдикції» є Верховний Суд України. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Конституційний Суд України є окремим, незалежним від судів загальної юрисдикції. Він не може бути касаційної, апеляційної чи наглядової інстанцією для судів загальної юрисдикції.

Спеціальні суди:

• Господарські (обласні, Апеляційний, Вищий)
• Адміністративні (окружні, апеляційні, Вищий)

Для української влади всіх рівнів характерний непотизм і корупція, спричинені відcутністю в країні громадянського суспільства і низькою політичною культурою населення.

Внутрішня політика України

Докладніше: Внутрішня політика України

У червні 1991 року Верховна Рада прийняла концепцію майбутньої Конституції і створила Конституційну комісію. Перший проект був винесений на обговорення в червні 1992 року. Розгляд проекту Основного закону тривав 3 місяці, він пройшов 3 читання. 28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла нову Конституцію — цей день є офіційним святом — Днем Конституції України. Конституція складається з преамбули та чотирнадцяти розділів (161 стаття).

Ринкові реформи почалися в Україні на початку 1992 року. Українська економіка була тісно пов'язана з російською. Україна в цей період лише пристосовувала її до ринкового господарства сусідніх країн. Для контролю економічних процесів уряд мав мати власну грошову одиницю. У 1992 році Україна вийшла з рублевої зони і ввела купоно-карбованці як перехідні розрахункові знаки до введення повноцінної валюти — гривні. Однак ввести нову грошову одиницю вдалося лише в 1996 року після деякої стабілізації економічної ситуації.

У жовтні 1994 року Президент України Леонід Кучма запропонував програму економічних перетворень: відпуск цін, обмеження дефіциту бюджету, запровадження вільної внутрішньої та зовнішньої торгівлі, проведення строгої монетарної політики, масова приватизація великих підприємств, проведення земельної реформи. Цю програму схвалила Верховна Рада. Програма була позитивно оцінена на Заході: США і Європейський Союз надали значну фінансову допомогу в її реалізації, прямі іноземні інвестиції зросли з $484 млн в 1994 році до $3122 млн в 1999-му. За рахунок іноземних кредитів та інвестицій Україні вдалося зупинити спад виробництва, почати його реконструкцію та переоснащення, скоротити безробіття.

Держава знизила максимальну ставку податків з фізичних осіб, знизився податок на прибуток і на додану вартість, що призвело до пожвавлення діяльності малого й середнього бізнесу. Прискорилася приватизація. У 2000 р. близько 70 % обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Вжиті заходи дали позитивний результат. У 1998 році спад виробництва був припинений і почалося його поступове зростання. У 2003 році він склав 15,8 %. Україна відмовилася від іноземних позик і успішно почала виплачувати зовнішній борг.

Політичні партії

Докладніше: Українські політичні партії та Політичні партії України

Україна має багатопартійну систему, і станом на 7 вересня 2011 р. в країні зареєстровано 192 політичні партії.^[72]. Через високу чисельність політичні партії не часто мають шанс отримати владу поодинці, тому вони часто утворюють блоки. 17 листопада 2011 р. український парламент схвалив закон про вибори, що заборонив участь блоків політичних партій на парламентських виборах. Багато партій в Україні мають дуже маленькі членства і невідомі широкому загалу. Довіра українського суспільства до політичних партій, у цілому, дуже низька.^[73]

1) Мають фракції в українському парламенті:

• Партія регіонів (лідер — В. Янукович)
• «Блок Юлії Тимошенко» на базі партії «Батьківщина» (блок і партію очолює Ю. Тимошенко)
• Наша Україна (лідер — В. Ющенко)
• Народна самооборона (лідер — Ю. Луценко, з грудня 2010 заарештований, перебуває в СІЗО)
• Комуністична партія України (лідер — П. Симоненко)
• Народна партія (лідер — голова Верховної Ради В. Литвин)

2) Не мають фракцій у парламенті України, але мають в парламенті «депутатські групи»:

• Народний рух України (лідер Б. Тарасюк)
• Реформи та порядок (лідер В. Пинзеник)
• Українська народна партія (лідер — Ю. Костенко)
• За Україну (лідер — В. Кириленко)
• «Фронт змін» (лідер — А. Яценюк)

В Україні політична ідеологія представлена націоналістичною (Конгрес українських націоналістів, ВО «Свобода», Українська Національна Асамблея; Українська Національна Консервативна партія тощо), комуністичною (Комуністична партія України), соціалістичною (Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України), екологічною (Партія Зелених України) та іншими течіями. За структурою програм часто виділяють ліві, праві та центристські партії, які також присутні в Україні.

Станом на грудень 2011 р. в Україні відсутня політична партія «всеохоплюючого типу».^[74][75] Сучасні українські партії не мають виразника всеохоплюючої національної ідеї,^[73] а цивілізаційні та геостратегічні орієнтації відіграють важливішу роль, ніж економічні і соціально-політичні програми, що зумовило появу партій проросійської та прозахідної (проєвропейської) спрямованості.^[76]

За відношенням до політичної влади в Україні є правляча партія (Партія Регіонів плюс її союзники) та опозиційні (БЮТ, НУ-НС тощо).^[77]

Державні свята

Докладніше: Свята в Україні

• 1 січня — Новий рік
• 7 січня — Різдво Христове
• 8 березня — Міжнародний жіночий день
• 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих
• 9 травня — День Перемоги
• 28 червня — День Конституції України
• 24 серпня — День Незалежності України
• Змінна дата — Пасха (Великдень)
• Змінна дата — День Святої Трійці

Зовнішня політика

Докладніше: Зовнішня політика України та Кордон України

МЗС України.

Дипломатичні місії України

У 1918–1922 роках Україна мала дипломатичні відносини з Польщею, Німеччиною, Болгарією, Туреччиною, Ватиканом, Данією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Персією, Румунією, Литвою, Латвією, Фінляндією, Естонією, Грузією, Австрією та Чехословаччиною.^[78] У 1944 році в уряді УРСР з'явився пост міністра закордонних справ, в 1945 році вона стала одним із членів-засновників ООН, а згодом і таких організацій як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці тощо. Місії радянської України при ООН були засновані у Відні, Парижі, Женеві, Нью-Йорку. До 1991 року Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Канада, ФРН, США мали консульства в Києві; Болгарія, Куба, Індія та Єгипет — консульства в Одесі.

Після 1991 року Україна встановила дипломатичні відносини з більшістю країн світу. Оскільки Російська Федерація в обмін на борги СРСР забрала собі всі колишні закордонні посольства, Україна залишилася практично без будівель посольств або консульств за кордоном, за винятком посольства в США. Разом з Російською Федерацією і Білоруссю Україна стала засновником Співдружності незалежних держав (СНД). 31 травня 1997 року президенти Російської Федерації та України підписали Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, який був ратифікований Верховною Радою і Державною думою. 14-15 травня 1999 року на зустрічі президентів держав Центральної Європи у Львові Кучма заявив, що Україна піде «по європейському шляху» і буде налагоджувати тісні зв'язки з ЄС. Засудивши бомбардування Югославії навесні 1999 року українська дипломатія пропонувала свою посередницьку роль у вирішенні конфлікту на Балканах.

У 1999–2001 роках Україна була непостійним членом Ради Безпеки ООН. Україна послідовно підтримує врегулювання різних конфліктів шляхом мирних переговорів. Вона брала участь у чотиристоронніх переговорах щодо конфлікту в Молдові та сприяла мирному врегулюванню конфлікту в пострадянській Грузії. Україна внесла істотний внесок у миротворчих операціях ООН з 1992 року.

Україна в даний час розглядає європейську інтеграцію як свою головну мету у зовнішній політиці, але на практиці зберігає баланс своїх відносин між Європейським Союзом, Сполученими Штатами і Росією.

Партнерство і співробітництво між Європейським Союзом (УПС) з Україною набуло чинності 1 березня 1998 року. 31 січня 1992 року Україна приєдналася до Наради з безпеки і співробітництва в Європі, 10 березня 1992 року стала членом Ради північноатлантичного співробітництва. Україна має тісні відносини з НАТО,^[79] хоча й з обранням Віктора Януковича президентом у 2010 році цей курс зближення з перспективою членства НАТО був зупинений. Україна — найактивніший член Партнерства заради миру (ПЗМ).

Україна є членом таких організацій, як: ООН (з 1945), ВООЗ (з 1948), ЮНЕСКО (з 1954), ОБСЄ (з 1992), ОЧЕС (з 1992), Рада Європи (з 1995), ЦЄІ (з 1996), ГУАМ (з 1997), СДВ (з 2005), СОТ(з 2008). Також Україна є фактичним членом СНД (з 1991) і має статус спостерігача в таких організаціях, як: РКБМ (з 1999), ЄврАзЕС (з 2002), Франкофонія (з 2006).

У 2012 р. Україна очолила Центральноєвропейську ініціативу (ЦЄІ), а в 2013-му очолить ОБСЄ.^[80]

Двосторонні відносини

Харківська угода Януковича — Медведєва.

•  Польща

Україна має дружні стосунки з Польщею. Від 2004 року Польща підтримує євроінтеграційний курс України. Обидві сторони визнають державні кордони, що склалися після Другої світової війни.

•  Росія

Після здобуття незалежності Україна має напружені відносини з Росією. Україна і Росія були співзасновником СНД, однак між ними виник конфлікт щодо фінансово-майнової спадщиниСРСР. 1997 року уряди обох країн підписали двосторонню угоду про «стратегічне партнерство», за якою російський Чорноморський флот отримав базування в Севастополі. 2003 року між Україною і Росією спалахнув прикордонний конфлікт щодо острова Тузла, який остаточно вирішений не був. Після Помаранчевої революції в Україні стосунки між обома країнами погіршилися. Це вилилося в інформаційне протистояння та газові війни 2005–2006 і 2008–2009 років. Україна відмовилася підтримати Росію в російсько-грузинському конфлікті. 2010, після реваншу на президентських виборах в Україні проросійських сил, між урядами України і Росії сталося потепління у відносинах. Була підписана Харківська угода, що подовжила дію угоди 1997 року. Проте наступного 2011 року знову виник газовий конфлікт. Головною проблемою українсько-російських відносин залишається невирішеність делімітації кордонів між обома державами. Стосунки з Росією ускладнюються енергетичною залежністю України і виплатою заборгованості.^[81]

•  Румунія

Від часу незалежності Україна має напружені стосунки з Румунією, яка домагається перегляду кордонів. Проблемними ділянками є Чернівецька область, гирло Дунаю, острів Зміїний. 3 лютого 2009 року, за рішенням міжнародного суду в Гаазі Україна відстояла суверенітет над островом Зміїний, але втратила частину континентального шельфу багатого на нафту і газ, що відійшов Румунії. Після судового процесу Румунія саботує роботу українського каналу «Дунай-Чорне море», що є конкурентом румунських каналів в дельті Дунаю. Всупереч українському законодавству, румунські дипломатичні служби видають румунські паспорти українським громадянам в Чернівецькій області^[82].

Збройні сили

Українські миротворці в Іраку

Докладніше: Збройні сили України

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала військовий персонал чисельністю 780 тисяч чоловік на власній території і третій у світі за величиною арсенал ядерної зброї.^[83][84] У травні 1992 року Україна підписала договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО), в якому країни домовилися відмовитися від всієї ядерної зброї для утилізації в Росію, та приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава. Україна ратифікувала цей договір у 1994 році, а до 1996 року стала вільною від ядерної зброї.^[83]

Україна взяла послідовні кроки в напрямку скорочення звичайних озброєнь. Вона підписала Договір про звичайні збройні сили в Європі про скорочення танків, артилерії та бронетехніки (військовий персонал був скорочений до 300 000).

Україна відіграє дедалі більшу роль в миротворчих операціях. Українські війська були розгорнуті в Косово у складі українсько-польського батальйону.^[85] Починаючи з 1992 року близько 37 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях, у тому числі в таких країнах як Східна Славонія, Ангола, Косово, Македонія, Гватемала, Таджикистан,Афганістан, Хорватія, Кувейт, Сьєрра-Леон, Грузія, Ірак, Ліван, Ефіопія тощо.^[86]

Військові з'єднання інших держав регулярно беруть участь в багатонаціональних військових навчаннях із українськими силами в Україні, в тому числі зі збройними силами США.^[87] Після здобуття незалежності Україна оголосила себе нейтральною державою. Країна мала обмежене військове партнерство з Росією, іншими країнами СНД і НАТО з 1994 року. У 2000-х роках уряд починає схилятися до Організації Північноатлантичного договору, а також поглиблювати співпрацю з альянсом, для чого був встановлений між Україною і НАТО План дій, підписаний у 2002 році. Пізніше було вирішено, що на запитання вступу до НАТО повинен дати відповідь всенародний референдум у певний момент у майбутньому.^[88] Під час Бухарестського саміту 2008 року НАТО заявило, що Україна стане членом альянсу, коли вона захоче і коли буде відповідати всім критеріям для вступу.^[89]2 квітня 2010 Віктор Янукович своїм рішенням, ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і ліквідував національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.

Згідно з рейтингом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Україна займає 12 місце в рейтингу найбільших експортерів зброї. За даними інституту, найбільше зброї вона продає в Азербайджан, Грузію та Китай. Крім цього, Україна є експортером зброї в країни Африки — Південний Судан, Республіку Конго тощо^[90]. Керівник Центру аналізу світової торгівлі зброєю (ЦАСТЗ) Ігор Коротченко повідомив, що Україна займає третє місце у світовому рейтингу експортерів бронемашин на період 2007–2014 рр^[91].

ЗСУ комплектуються за рахунок призову на строкову службу чоловіків 18-25 років. Чисельність на 2012 рік становить 184 000 чоловік.^[92] Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб

Адміністративний поділ

Докладніше: Адміністративний поділ України

В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ). Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Сучасна система областей та районів України сформована з 1932 року, коли були утворені перші 7 областей замість існуючої до того адміністративної системи з 40 окру́г та 406 районів і 29 938 населених пунктів.

Станом на 1 січня 2011 року в Україні були такі адміністративно-територіальні одиниці: 1 автономна республіка — Автономна Республіка Крим, 24 області, 490 районів, 459 міст (з них 180 — міста спеціального статусу, республіканського, обласного значення; 2 міста загальнодержавного значення — Київ, столиця України, та Севастополь), 118 районів у містах, 885 селищ міського типу, 10 278 сільських рад, 28457 сіл.^[93]

Для порівняння, станом на грудень 1965 року, в Україні було 394 райони, 370 міст, 828 селищ міського типу та 32 742 сільських населених пунктів.

НаселенняДемографія

Докладніше: Населення України та Українці

Природний ріст населення України (з 1950).^[94][95][96]

   Народжуваність

   Смертність

   Природний приріст

Етнічні українці (2001)

Українці в національних костюмах.

За даними всеукраїнського перепису 2001 року населення України становило близько 48,5 мільйонів осіб. Але з 1993 року спостерігається стійка тенденція скорочення населення за рахунок перевищення смерності над народжуваністю та еміграції, в тому числі трудової.

Україна перебуває в демографічній кризі з 1980-х років через високу смертність, особливо чоловіків працездатного віку та сільського населення, й низьку народжуваність. Різке скорочення населення почалось у 1992 році як наслідок економічного колапсу. Населення скорочується на понад 150 тисяч осіб на рік. Позитивні тенденції в демографії з'явились у 2002 році, коли почалося повільне зростання народжуваності. В останні роки через демографічну політику держави народжуваність в Україні (9,62 на 1000 населення у 2011 році) можна порівняти з європейськими середніми показниками, але для стабілізації чисельності населення цього недостатньо. За даними ЦРУ на 2011 рік приріст населення −0.622 % (224 місце), плодовитість — 1,28 народжень на жінку (211 місце),смертність — 15,74 на 1000 населення (6 місце).

У 2007 році населення України за швидкістю темпів скорочення обіймала 4-ту позицію у світі.^[97] За прогнозами ООН, чисельність населення України до 2050 року може скласти 30 мільйонів осіб.^[98]. У 2008–2010 роках понад 1,5 мільйона дітей народилися в Україні, порівняно з 1,2 мільйонами в 1999–2001 роках. Дитяча смертність знизилася з 10,4 до 8,9 смертей на 1000 дітей у віці до одного року. Це низькі показники порівняно з іншими націями.^[99]

За даними перепису 2001 року етнічні українці становлять 77,8 % населення. Етнічними меншинами є росіяни (17,3 %), білоруси (0,6 %), молдавани (0,5 %), кримські татари (0,5 %), болгари (0,4 %),угорці (0,3 %), румуни (0,3 %), поляки (0,3 %), євреї (0,2 %), вірмени (0,2 %), греки (0,2 %) і татари (0,2 %).^[100]

Урбанізація

Кількість міського населення, за даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 року становила 32 млн. 574 тис. осіб, або 67,2 %, сільського — 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8 %.^[101] Міста з найбільшою кількістю населення (понад 1 000 000): Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса. Понад половини сільського населення мешкає в порівняно великих селах (від 1000 до 5000 мешканців). Промислові регіони — на сході і південному сході — є найбільш густонаселеними, і близько 67,2 % населення живе в містах.

Станом на 2001 рік, кількість чоловіків становила 22 млн. 441 тис. осіб, або 46,3 %, жінок — 26 млн. 16 тис. осіб, або 53,7 %. У віковому складі населення частка молодшого за працездатний становить 18,1 %, працездатного 58,0 %, старшого за працездатний 23,9 %.

На 1 вересня 2011 року кількість офіційно безробітних в Україні продовжує скорочуватись і становить 432,4 тис. чоловік.^[102]

Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризувався такими даними: 0-9 — 9,4 %, 10-19 — 15,2 %, 20-29 — 14,3 %, 30-39 — 13,7 %, 40-49 — 15,1 %, 50-59 — 10,9 %, 60-69 — 11,4 %, 70-79 — 7,8 %, 80 і старші — 2,2 %.^[103]

Ґрунтуючись на останніх даних статистичних організацій різних країн Європи експерти Центру економічного аналізу «РІА-аналітика» РІА «Новости» 24 червня 2011 року провели дослідження і підготували рейтинг європейських держав по долі витрат на продукти харчування в структурі споживчих витрат. У рейтингу брали участь усі країни Європи по яких була відповідна інформація за останні роки (переважно 2010 і 2009 року). На останньому місці рейтингу (38 позиція) перебуває Україна, жителі якої витрачають половину своїх споживчих витрат на їжу^[104].

Мова

Докладніше: Мови в Україні та Українська мова

Українська мова в Україні (2001)

Згідно зі ст. 10, р. 1 Конституції України «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».^[105]Історично українська мова походить з давньоруської (давньоукраїнської) — розмовної мови Київської Русі.^[106] З 15 століття українська мова зазнавала тиску з боку польської (полонізація), а з 18 століття — з боку російської (русифікація).

Згідно зі Всеукраїнським переписом населення 2001 р. українську мову вважають рідною 67,5 % населення України, російську — 29,6 %^[107]. При цьому українською мовою спілкуються приблизно 53 % громадян України, російською — 45 %,^[108] хоча існують й інші цифри.^{[109][110][111]}

Українська мова переважає на Західній Україні, у Центрі та Північному Сході, російська — в Донбасі, Криму та на Півдні.^[112] В Україні, особливо в етнічно змішаних районах (Закарпаття, Донбас,Одеська область, Крим) поширені явища білінгвізму (двомовності) та полілінгвізму (багатомовності). З XIX ст. формується суржик (змішана українсько-російська мова), найбільш поширений на Лівобережжі.

Релігія

Докладніше: Релігія в Україні та Хронологія християнства в Україні

Конфесійна приналежність (2006)^[113]

Софійський собор (Київ)

Україна — світська держава, в якій церква відділена від держави й школи. Конституція Україна гарантує свободу совісті та свободу віросповідання.

Панівною релігією в Україні є православ'я, яке в даний час поділено між трьома Церквами: Українська Православна Церква, автономний церковний орган при Патріархові Московському, Українська православна церква — Київський патріархат й Українська автокефальна православна церква.

Друге місце за кількістю послідовників має Східна Українська греко-католицька церква, яка на практиці подібна літургійним і духовним традиціям православ'я, але перебуває у спілкуванні зі Святим Престолом Римо-католицької церкви і визнає Папу Римського як главу Церкви.^[114]

Крім того, є 863 Католицькі громади латинського обряду й 474 представників духовенства, які позиціонують інтереси близько одного мільйона католиків латинського обряду в Україні.^[115] Це приблизно 2,19 % населення, яке складається, в основному, з етнічних поляків і угорців, що проживають переважно в західних регіонах країни.

Християни-протестанти також утворюють близько 2,19 % населення. Їхня кількість значно зросла з початком української незалежності. Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів є найбільшою групою, що складається з більш ніж 150 тисяч членів і близько 3000 священнослужителів. Другою за величиною є протестантська церква Української Церкви віри євангельської з 110 000 членів, понад 1500 місцевих церков і понад 2000 священнослужителів. Інші групи включають кальвіністів, Свідків Єгови, лютеран, методистів і адвентистів сьомого дня. В Україні живе приблизно 500 000 мусульман і близько 250 тисяч з них — кримські татари.^[116] Є 487 зареєстровані мусульманські громади, 368 з них — на Кримському півострові. Крім того, близько 50 000 мусульман проживає в м. Києві, в основному, іноземного походження.^[117]

Економіка

Докладніше: Економіка України та Міжнародні рейтинги України

Національний Банк України

За радянських часів економіка Україна була другою за величиною в Радянському Союзі і важливим промисловим та сільськогосподарським компонентом планової економіки країни. З розпадом радянської системи країна перейшла від планової економіки до ринкової. Перехідний процес був важким для більшості населення, а м'яка грошово-кредитна політика початку 1990-х спровокувала зростання інфляції до гіперінфляційного рівня. У 1993 році Україна досягла світового рекорду з інфляції протягом одного календарного року.^[118] Ціни стабілізувалися після введення нової валюти, гривні, в 1996 році.

Країна повільно рухалась у реалізації структурних реформ. Після здобуття незалежності уряд сформував правову базу для приватизації, тим не менш, широко поширена стійкість до реформ в уряді і від значної частини населення гальмували реформи: велика кількість державних підприємств були звільнені від процесу приватизації.

До 1999 року ВВП впав до 40 % від рівня 1991 року,^[119], але на початку 2000-х економіка показала сильне зростання — від 5 до 10 % — промислове виробництво зростало більш ніж на 10 % у рік.^[120] Україна сильно постраждала від економічної кризи 2008 року і в листопаді МВФ схвалив резервний кредит в $16,5 млрд для країни^[121].

За даними видання ЦРУ «The World Factbook», станом на 2010 рік рівень ВВП України (за ПКС) займає 38 місце у світі і оцінюється в $305,2 млрд.^[122], ВВП (номінал)$136,4 млрд., реальне зростання ВВП 4,2 %, зростання промвиробництва 11,2 %, інфляція за споживчими цінами 9,4 %, ВВП на душу населення (2010) — $6700 — 133 місце у світі^[123], рівень безробіття 8,1 %, населення нижче рівня бідності 35 %.

Станом на 1 жовтня 2011 року середня зарплата штатних працівників в Україні складала 2737 грн. (При цьому найвищий рівень середньої зарплати в Україні спостерігався в Києві — 4,072 тис. грн, найнижчий — у Тернопільській області — 1,927 тис. грн)^[124].

Світовий банк класифікує Україну як державу з середнім рівнем доходів. Значні проблеми включають слаборозвинену інфраструктуру і транспорт, корупцію і бюрократію. У 2007 році український фондовий ринок другий за величиною зростання у світі на 130 %.^[125] За даними ЦРУ, в 2006 році ринкова капіталізація українського фондового ринку склала $111,8 млрд.

Україна — держава з розвиненою науковою та промисловою базою, член Світової Організації Торгівлі (з 16 травня 2008 р.).

У структурі ВВП України 32,3 % займає промисловість, 9,8 % сільське господарство та 57,9 % послуги. Зведений бюджет України у 2010 році склав 49,79 млрд. долл. США^[126]. У 2009 році вироблено 172,9 млрд. кВт/год електроенергії (21 місце у світі). Українська економіка характеризується високою енергозатратністю, й навіть попри зменшення витрат умовного палива на одиницю ВВП за останні 20 років у понад 3 рази, за цим показником Україна значно поступається розвинутим країнам.

За прогнозами голови Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації на відкритті Першої національної конференції ефективного управління 28 квітня 2011 р. Володимира Семиноженка, до 2020 р. експорт ПЗ з України перевищить експорт металу^[127].

За даними Міжнародного телекомунікаційного союзу (ITU), Україна посідає 58 місце у світі за рівнем розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Проте експерти відзначають позитивну динаміку комп'ютеризації: Україна досягне європейського рівня також до 2020 р^[128].

Протягом першого кварталу 2011 р. обсяг зовнішнього боргу України збільшився на 3,1 млрд доларів (на 2,7 %) і станом на 1 квітня 2011 р. досяг 120,5 млрд доларів (84,1 % від ВВП)^[129].

Найбільші корпорації

Докладніше: Список 200 найбільших компаній України 2012 року

• СКМ — металургія, вуглевидобування, фінанси, мобільний зв'язок
• Нафтогаз — нафта й газ
• Приват — нафтопереробка, фінанси, металургія
• ДП Енергоринок — електроенергетика
• Укрзалізниця — транспорт, логістика
• ІСД — металургія, вуглевидобування
• АрселорМіттал Кривий Ріг — металургія
• Укрнафта — нафта
• Донецьксталь — грничий сектор
• Укртатнафта — нафта

Первинний сектор

Докладніше: Сільське господарство України

Україна є найбільшим у світі виробником соняшникової олії,^[130], великим світовим виробником зерна і цукру і майбутнім глобальним гравцем на м'ясному та молочному ринках.

Футурологи вважають, що зміна клімату і структури експорту вплинуть на пріоритети аграріїв: скоротяться посівні площі під озимою пшеницею, збільшаться — під кукурудзою, соєю та люцерною, зростуть посіви гороху, сорго, рапсу, льону олійного та рису. До 2050–2060 рр. Україна може стати найбільшим виробником продуктів харчування у світі, в той час як в АПК працюватимуть лише 10 % населення. На частку експорту сільськогосподарських продуктів припадатиме близько третини всього українського експорту. Розвинена логістика, дешеві корми, інтегровані підприємства з виробництва готової продукції дозволять Україні стати великим гравцем на світовому ринку м'ясних та молочних продуктів. Продукція буде постачатися в понад 100 країн світу. За словами Олексія Симиренка, керівника агропромислового кооперативу «Симиренко», у майбутньому кліматичний фактор буде стимулювати масове впровадження мінімальних обробок ґрунту: повна автоматизація сільгоспвиробництва в майбутньому неминуча.^[131]

З іншого боку, цифри падіння сільськогосподарського виробництва в Україні в порівнянні з часами СРСР важко оцінити об'єктивно. Різкий спад сільського господарства припав на 1990-ті роки.

Космонавтика

Докладніше: Космонавтика України

З моменту здобуття незалежності Україна зберегла своє власне космічне агентство. Україна стала активним учасником наукового дослідження космічного простору та місій дистанційного зондування. З 1991 по 2007 рік Україна запустила шість саморобних супутників, 101 ракету-носій і продовжує проектування космічних апаратів.^[132][133]

Сьогодні НКАУ координує роботу понад 40 підприємств — «Південмаш», КБ «Південне» ім. М. Янгеля, підприємства «Комунар», «Хартрон», «Укркосмос», «Обрій», «Київський радіозавод», мережа науково-дослідних центрів й інститутів, що зосереджені в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Чернігові і Криму. Для керування супутниками в Україні створений єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), який включає центри керування польотами космічних апаратів, прийому наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і космічного простору.

Основна продукція українських виробників — ракети-носії (від «космічного пікапа» типу «Циклон-3», що бере на борт 600 кг вантажу, до «ваговика» «Зеніт-3SL»), які доставляють супутники на орбіту, використання переустаткованих міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (SS-18 «Сатана»), устаткування для потреб космосу (наприклад, завдання із розробки й виробництва систем керування космічними апаратами «Компарус» для МКС «Альфа» виконано на сто відсотків, апаратура радіоуправління зараз відмінно діє в службових модулях МКС «Зоря» і «Звезда» безпосередньо на орбіті).

Перспективи української аерокосмонавтики: підраховано, що один вкладений долар у цю галузь у підсумку дає десять. Щорічно НКАУ укладає до 400 контрактів, заробляючи близько $700 млн, а Україна займає четверте-п'яте місце з надання пускових послуг — на українських ракетних носіях космічні апарати доставляються на орбіту, що приносить у бюджет відчутні кошти. Наприклад, доставка на орбіту за допомогою європейської ракети-носія Ariane коштує близько $100 млн. Україна також виготовляє стикувальні вузли для всіх космічних кораблів, які прилітають на Міжнародну космічну станцію. Участь України в міжнародних космічних проектах: проекти «Дніпро», «Морський старт», «Наземний старт», «Циклон-4», «Antares», «Вега» тощо.

Енергетика

Докладніше: Енергетика України

Україна є одним з найбільших європейських споживачів енергоресурсів: вона споживає майже вдвічі енергії більше на одиницю ВВП, ніж Німеччина, велика частка енергоресурсів в Україні — від ядерної енергетики, а отримує країна переважну частину свого ядерного палива з Росії. Нафта і газ також імпортуються з колишнього Радянського Союзу. Україна в значній мірі залежить від своєї ядерної енергетики. Найбільша АЕС в Європі, Запорізька, побудована в Україні.

Рівненська атомна станція

У 2006 році уряд вирішив про плани побудувати 11 нових реакторів до 2030 року, по суті, майже вдвічі збільшити поточну ядерно-енергетичну потужність. Енергетичний сектор України є дванадцятим за величиною у світі за встановленою потужністю у 54 гігават (ГВт). Відновлювальні джерела енергії, як і раніше, грають дуже скромну роль в електричній потужності. У 2007 році 47,4 % потужності прийшло з вугілля та газу (близько 20 % газу), 47,5 % — від ядерної енергетики (92,5 млрд. кВт-год) та 5 % у порівнянні — з ГЕС.

У даний час країна має чотири активні атомні електростанції, розташованих в м. Кузнецовськ, Енергодар, Южноукраїнськ і Нетішин. На додаток до цих активних, п'ята частина комплексу реактора була запланована у Криму, але будівництво зупинили на невизначений термін у результаті Чорнобильської катастрофи.

Три нові реактори були побудовані з 1991 року в незалежній Україні (з першим в 1995 році), в той час як інші шістнадцять були успадковані від Радянського Союзу.

Відповідно до думки виконавчого віце-президента Sharp Energy Solution Europe Петера Тіле під час круглого столу в Києві, «масове впровадження фотогальваніки в Україні дозволить зменшити залежність від таких конвенціональних джерел енергії, як газ і вугілля, а так само зменшити споживання ядерної енергії»^[134]. А «ринок сонячної енергетики України скоро почне свій стрімкий розвиток і вже через 3-5 років буде не меншим, ніж у деяких країнах Західної Європи»^[135].

На прес-конференції в УНІАН експерт з енергетичних питань, голова Української асоціації виробників альтернативного твердого палива, Іван Надєїн, заявив: «Україна має найбільший потенціал з розвитку власних поновлюваних ресурсів енергії. На сьогодні він становить близько 80 млн тонн умовного палива … Це один з найбільших потенціалів в Європі». За його прогнозами, потенціал біоенергетики, який є сьогодні в України, зможе скоротити споживання газу на 15 %. У такому випадку близько 2 млрд грн додатково надійдуть в економіку.

За оцінками експертів, Україна має великий вітропотенціал (за оптимістичним прогнозом — до 1 млрд кВт). Комплексна програма розвитку вітроенергетики України передбачає потужність вітроелектростанцій (ВЕС) — 16 млн кВт, зокрема, в західному регіоні — 3 млн кВт. Сьогодні потужність ВЕС в Україні складає менше, ніж 50 МВт, тимчасом як загальна потужність усіх електростанцій — 54 млн кВт — у тисячу разів більша.

Туризм

Докладніше: Туризм в Україні

За даними рейтингу Всесвітньої туристської організації Україна займає восьме місце в Європі за кількістю туристів.^[136]

Ластівчине гніздо. У Криму діє безліч морських курортів та історичних місць

Плавучий фонтан Roshen, що збудований в руслі річки Південний Бугпоблизу острова Кемпа став одним з символів міста Вінниця та вже занесений до туристичних путівників по Україні

Україна є країною, що стоїть на перехресті між центральною та східною Європи, між північчю і півднем. Вона межує з Росією і лежить недалеко від Туреччини. Гірські хребти Карпат підходять для катання на лижах, походів, риболовлі та полювання. Берегова лінія Чорного моря є популярним місцем для відпочинку влітку. Україна має власні виноградники, які виробляють природні вина, руїни древніх замків, історичні парки, православні та католицькі церкви, кілька мечетей і синагог. Київ, столиця країни, має багато унікальних структур таких як Софійський собор і широкі бульвари. Є й інші міста, добре відомі туристам — порт-місто Одеса і старе місто Львів на заході.

Крим, маленький «материк» власної розробки, є популярним місцем відпочинку для туристів, для купання і сонячних ванн на березі Чорного моря з його теплим кліматом, скелястими горами,плато і стародавніми руїнами. Міста там включають: Севастополь і Ялта — місця мирної конференції в кінці Другої світової війни. Відвідувачі можуть також брати круїзні тури на кораблі по Дніпру від Києва до узбережжя Чорного моря. Українська кухня має давню історію і пропонує широкий вибір оригінальних страв.

Сім чудес України є її історико-культурними пам'ятками, які були обрані широкою громадськістю за допомогою інтернет-голосування.

Транспорт

Транспорт у Києві

Докладніше у статті Транспорт в Україні

Переважна частина українських доріг не оновлювалася з радянських часів, і в даний час є застарілою. Український уряд зобов'язався побудувати близько 4 500 км автомобільних доріг в 2012 році.^[137] В цілому, протяжність українських доріг становить близько 164 732 км. Мережа основних маршрутів поширена по всій країні і з'єднує всі великі міста України, а також надає транскордонні маршрути з сусідніми країнами.

Залізничний транспорт в Україні відіграє роль підключення всіх великих містах, портових споруд і промислових центрів із сусідніми країнами. Велика концентрація залізниць на Донбасі. Хоча обсяг вантажів, перевезених залізницею, скоротився на 7,4 % в 1995 р. у порівнянні з 1994 р., Україна, як і раніше, залишається однією із найвищих країн за обсягом пасажиропотоку у світі на залізничному транспорті.^[138] Загальна протяжність залізничних шляхів в Україні становить понад 22 473 км, з яких 9250 км — електрифіковані. В даний час держава володіє монополією на надання пасажирського залізничного транспорту, і всі поїзди, крім тих, що співпрацюють з іншими іноземними компаніями на міжнародних маршрутах, перебувають у віданні компанії «Укрзалізниця».

«Боїнг 767» компанії «Аеросвіт». Київ, аеропорт «Бориспіль»

Авіаційний сектор в Україні розвивається дуже швидко, чому сприяє недавно встановлений безвізовий режим для громадян для громадян низки країн. Крім того, футбольний турнір Євро-2012 спонукало уряд вкладати величезні гроші у транспортну інфраструктуру, зокрема, в аеропорти.^[139] В даний час існують три основні нові аеропортні термінали аеропорту на стадії будівництва в Донецьку, Львові та Києві, новий аеропорт вже відкрився в Харкові, у Києві розпочав роботу Термінал F Міжнародного аеропорту Бориспіль^[140] — перший з двох нових міжнародних терміналів. Україна має ряд авіакомпаній, найбільшими з яких є «Аеросвіт» і «Міжнародні Авіалінії України»

Морський транспорт, в основному, річковий, надає пасажирські послуги на Дніпрі, Дунаї, Прип'яті та їх притоках. У більшості великих міст є річкові порти, усі зручності для посадки і висадки пасажирів, навантаження і розвантаження вантажів і сировини. Міжнародні морські подорожі здійснюється головним чином через порт Одеси, звідки пороми регулярно плавають до Стамбула, Варну і Хайфи.

Частка сектору транспорту та зв'язку у валовому внутрішньому продукті України (за даними Держкомстату) станом на 2009 становила 11,3 %. Чисельність працівників галузі становить майже 7 % від загальної чисельності зайнятого населення.

Українська залізниця

Україна володіє розвиненою інфраструктурою залізничного та водного транспорту. Вигідне географічне положення України обумовлює проходженняміжнародних транспортних коридорів.

Значний транзитний потенціал України дає змогу розвивати експорт послуг, який у 2009 році сягнув 9,5 млрд дол. США, у тому числі транспортних — 6,3 млрд дол. США. У загальній структурі експорту послуг транспортні послуги становлять 66 %, у структурі імпорту — 19 %, завдяки чому транспорт України демонструє стійке позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами.

У 2009 році транспортна система забезпечила перевезення 1,5 млрд тонн вантажів і 7,3 млрд. пасажирів. Внаслідок світової фінансової кризи та скорочення попиту на основні експортні товари у 2009 році відбулося падіння обсягів вантажних перевезень на 17,6 % порівняно з 2008 роком, пасажирських перевезень — на 12,7 %.

Рівень життя населення

На кінець 2011 року 1,3 млн. українців отримували зарплату, яка нижче мінімальної, заробітна плата ще 700 тис. працюючих коливалася в межах мінімальної — про це заявив директор Департаменту надходжень доходів Пенсійного фонду України.^[141] Загалом, українці витрачають на їжу та одяг майже 80 % своїх зарплат, і лише десяту частину доходів можуть заощадити на майбутнє — Державний комітет статистики України.^[142] Прожитковий мінімум для працездатних осіб (що дорівнює мінімальній зарплаті) становив 1073 грн. з 1 січня 2012 року, 1094 — з 1 квітня і 1134 грн. — з 1 грудня. Експерти зазначають, що фактичний прожитковий мінімум на 2012 рік є значно меншим за прожитковий мінімум 2011 року.^[143]

Освіта

Докладніше у статті Освіта в Україні

Київський національний університет імені Тараса Шевченка- один із найвідоміших і найважливіших університетів України

Згідно з українською конституцією доступ до безкоштовної освіти надається всім громадянам. Повна загальна середня освіта є обов'язковою у державних школах, які складають переважну більшість. Безкоштовна вища освіта в державних і комунальних навчальних закладах здійснюється на конкурсній основі. Існує також невелика кількість акредитованих недержавних середніх та вищих навчальних закладів.

Через акцент Радянського Союзу на загальному доступі освіти для всіх громадян, який триває і сьогодні, рівень грамотності становить приблизно 99,4 %. З 2005 року одинадцятирічна шкільна програма була замінена на дванадцятирічну: початкова освіта триває чотири роки (починаючи з шести років), середня освіта — п'ять років, щоб завершити; повна базова — ще три роки. Потім майбутні студенти проходять державні випробування. Ці тести в подальшому використовуються для прийому до університетів. Улітку 2010 року Міністерство освіти спонтанно скасувало перехід на 12-річну систему середньої освіти, чим, на думку прогресивних фахівців та молоді, опосередковано гальмують поступ держави.^{[Джерело?]}

Українська система вищої освіти включає в себе вищі навчальні заклади. Організація вищої освіти в Україні будується за світовою структурою високорозвинених країн за визначенням ЮНЕСКОта ООН.

Наука

Докладніше у статті Наука в Україні

Згідно з результатами ЮНЕСКО, станом на 2010 р., на мільйон жителів в Україні припадає 1001–2000 осіб наукових співробітників, що є досить високим показником.^[144] За останні 10 років харківські фізики першими у світі сфотографували атом, дніпропетровський «Південмаш» побудував триступеневу ракету-носій «Зеніт», київські лікарі створили унікальні препарати, які сповільнюють розвиток ниркових хвороб, в Інституті надтвердих матеріалів НАН України в 2000 році створили новий матеріал, за твердістю наступного за алмазом, — карбонітрід бору. За прогнозами голови Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації на відкритті Першої національної конференції ефективного управління 28 квітня 2011 р. Володимира Семиноженка, до 2020 р. експорт ПЗ з України перевищить експорт металу.^[127]

За даними ЮНЕСКО в Україні на науку щороку виділяється 0,5-1 % ВВП. При цьому, середньосвітовий показник становить — 1,7 %, а в Ізраїлі на дослідження виділяється 4,8 % ВВП. Серед причин, що гальмують науковий розвиток України, часто називаються: нереалізація великого потенціалу, низький рівень фінансування наукової галузі, неідеальність законодавства про захист інтелектуальної власності тощо.^{[145][146][147]}

Охорона здоров'я

Докладніше у статті Охорона здоров'я в Україні

Загальні видатки на охорону здоров'я у структурі ВВП України сягнули 6,5 % (3,5 % — за рахунок держбюджету, решта — з місцевих бюджетів.)

Система охорони здоров'я в Україні субсидується державою і є вільно доступною для всіх українських громадян і зареєстрованих жителів. Тим не менш, лікування в державних установах не є обов'язковим, тому приватні медичні комплекси існують по всій країні.

Україна в даний час стикається з низкою проблем, головна з яких демографічна криза через високу смертність і низьку народжуваність

Засоби масової інформації

Головний офіс інформаційної агенції УНІАН.

Характерною рисою українських засобів масової інформації є двомовність. Продукція випускається як українською, так російською мовами. Проте багато популярних видань продають лише російськомовні матеріали. Крім цього, через слабкий розвиток ринку реклами, більшість українських медіакомпаній залежні від підтримки спонсорів. За даними організації «Репортери без кордонів»на 2010 рік в Україні спостерігається «часте порушення свободи преси» від часу приходу до президентства Віктора Януковича, а також загроза медійному плюралізму через конфлікти інтересів спонсорів та журналістів^[148][149].

Левову частку українського медіаринку займає телебачення. Ним користується найбільше громадян України. Телевізійні підприємства поділяються на національні, приватні та змішанi. До першої категорії належить Національна телекомпанія України, до другої — СТБ, Новий канал, ICTV, 5 канал, а до третьої — Iнтер ТБ та 1+1. Останні дві компанії мають найбільшу аудиторію^[148].

Сфера телекомунікацій є складовою частиною галузі зв'язку України^[150]. Телекомунікації є невід'ємною частиною виробничої та соціальної інфраструктури України і призначені для задоволення потреб фізичних та юридичних осіб, органів державної влади в телекомунікаційних послугах.

Ринок телекомунікацій в Україні в 2009 зріс на 0,5 % до $6 млрд. або біля 6 % від ВВП. 87,1 % в структурі доходів телекому становив мобільний і фіксований зв'язок^[151].

Популярними друкованими виданням в Україні є загальнонаціональні газети «Факти і комєнтаріі», «Сільські вісті», «Вечірні вісті», «Сєгодня», «День», «Україна молода», «Дзеркало тижня», «Голос України»^[148].

Найбільшими підприємствами радіомовлення є Національна радіокомпанія України, «Русскоє радіо», «Європа плюс», «Хіт FM», «Нашє радіо»^[148]. На ринку новин в Україні працюють державне інформаційне агентство Укрінформ, громадське інформаційне агентство УНІАН та філія російського Інтерфаксу — Інтерфакс-Україна^[148].

Станом на кінець 2011 року в Україні було зареєстровано близько 17 млн користувачів інтернетом, що становить 37 % населення держави (дані Інтернет асоціації України ІнАУ). За цим показником українці становили 3,2 % від числа усіх європейських користувачів інтернетом й посідали 9 місце в Європі^[152]. В Україні інтернет переважно використовують як альтернативне телебаченню і пресі джерело новин^[148]. Популярними сайтами є сторінка інформаційної агенції УНІАН^[148]. Україна входить у першу десятку (на кінець вересня 2011 року) у світі з найбільшою швидкістю інтернету та посідає восьме місце з показниками 1190 кБайт/с (9,52 Мбіт/с).^[153][154]

Культура

Докладніше: Українська культура, Український Світ, Музеї України та Український націоналізм

Колекція традиційних писанок із Волині

Михайлівський Золотоверхий монастир.

Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. «Споріднена праця» (за Сковородою) і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі.

Ключовим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті. У подальшому становленні національної культури виключну роль відіграла народна культура, тоді як роль еліт була значно меншою. Це пояснюється складним історичним шляхом України, відсутності національної державності протягом тривалого часу. Зокрема в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося без повноцінної національної еліти.

Витоки української культури лежать у стародавніх народних традиціях та звичаях, які формувалися протягом століть переважно в сільському середовищі. Внаслідок індустріалізації ХІХ — ХХ століть, зміни образу життя, значна частина населення України виявилась відірвана від свого «коріння» і традиційної культури.

Як і українська культура, українське мистецтво бере свої витоки з мистецтва Русі, а протягом історії розвивалося у руслі як європейських так і, пізніше, російських тенденцій. Розвиток сучасного мистецтва пов'язаний із функціонуванням ряду держаних установ, концертних організацій, творчих спілок та навчальних закладів, що перебувають у веденні Міністерства культури і туризму України.

Художня література

Докладніше: Українська література

Перші літературні пам'ятники на території України сходять доби Київської Русі і написані були старослов'янською мовою, що була єдиною офіційною на Русі. Зокрема одними з перших вважаються літопис «Повість минулих літ» та героїчну повість «Слово о полку Ігоревім».

Перші книги, написані давньоукраїнською мовою, датуються XVI століттям. Так у XVI ст. був написаний «Лексись с толкованісмь словенскихъ словъ просто», в якій дається тлумачення слів давньоукраїнською мовою. Видатною пам'яткою староукраїнської мови є «Пересопницьке євангеліє», написане в 1556–1561 pp. Протягом XV–XVIII ст. створюється література латинською мовою.

Переломним періодом стало видання поеми Івана Котляревського «Енеїда», написаної живою українською мовою. Звідси починається розвиток сучасної української мови, що згодом розвивалася завдяки таким митцям слова як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко та інші. Проте значним гальмом розвитку української літератури стає російська влада, зокрема Валуєвський циркуляр 1863 року забороняв видавати книги українською мовою^[155].

Трагічною була і доля багатьох українських літераторів XX століття, зокрема до масових репресивних заходи радянська влада вдавалася у 1930-х роках (Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, Григорій Косинка, Микола Зеров та ін.)^[156] та 1970-х роках (Василь Стус)^[157]. Разом з тим ряд українських поетів знайшли своє покликання в соцреалістичному напрямку (П. Тичина, М. Рильський).

У сучасній Україні поети і письменники об'єднані у Спілці письменників України. Серед письменників нової генерації — Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Юрій Іздрик, Оксана Забужко, Ігор Павлюк та інші.

Архітектура

Докладніше: Архітектура України

Мова сучасної архітектури стає глобальнішою, плюралістичною за творчим спрямуванням, але водночас значущу роль відіграють нові творчі пошуки прогресивних напрямів, принципів та прийомів вирішення форми та змісту в архітектурі. У творчості київської генерації українських архітекторів все частіше зустрічаються прояви постмодерну та хай-теку як віддзеркалення глобалізації процесу розвитку світової архітектури. У нових будовах стильового спрямування вдало використовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових — легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», арх. Л. Філенко; діловий комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О. Донець та ін.; банк «Україна», архітектор С. Бабушкін та ін.; офісний центр «Київ-Донбас», архітектор В. Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», арх. О. Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І. Шпара та ін.) і багато інших новітніх будов. Реконструкція та оновлення майдану Незалежності в м. Києві також стала знаковою подією, бо утвердила для архітектурно-художні символами нового іміджу суверенної України.

З кінця 1980-х років відновилось будівництво релігійних споруд. Нові православні церкви та собори будують переважно у візантійському стилі, рідко у класичному, готичному або псевдоруському стилях. Унікальним є будівництво у стилі українського бароко (собор Архієпископа Харківського Олександра, збудований у 2004 р.).

Львівський театр опери і балету.

Завдання сучасної української архітектури — різноманітність у проявах сучасної естетики, пошук авторської архітектурної своєрідності та врахування існуючого історико-культурного середовища^{[Джерело?]}.

Образотворче мистецтво

Богоматір Оранта (мозаїчнийобраз з собору Київської Софії)

Докладніше: Українське образотворче мистецтво

Розвиток образотворчого мистецтва в Україні веде відлік із прадавніх часів. Знахідки археологів, зокрема, періоду трипільської та скіфської культур, вирізняються майстерною технікою виконання і засвідчують високий мистецький рівень витворів предків сучасних українців. Повніше дійшли до нас зразки мистецтва Русі, що було пов'язано з християнською церквою. Провідні жанри образотворчого мистецтва Руської держави — мозаїка, фреска, іконопис і книжкова мініатюра. Іконопис залишався провідним жанром живопису до XVII–XVIII століття, провідні мистецькі школи працювали при Києво-Печерській лаврі, з XVII століття також при Києво-Могилянській академії. Поряд із канонічним та академічним малярством ще з княжих часів в Україні розвивається унікальний жанр «народної картини». Образи «Козака Мамая» та «Козака з бандурою» стали знаковими для українського мистецтва.

З XVIII столітті в Україні починають розвиватися і світські жанри, зокрема портретний, а пізніше і пейзажний, живопис розвивається у руслі класицизму. Мистецьким центром у цей час стає Петербурзька академія мистецтв, де отримали освіту й вихідці з України — Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський. У середині XIX століття на зміну класицизму у живописі приходить реалізм. Серед вихідців з України цього періоду — Іван Сошенко, Дмитро Безперчий, Олександр Литовченко, Микола Ярошенко, Ілля Рєпін, Мурашко Олександр Олександрович, Архип Куїнджі. Більшість з них отримали освіту в Петербурзькій академія мистецтв і продовжували працювати вже в Росії. Надбанням українського образотворчого мистецтва цього періоду є і роботи Тарас Шевченка.

Початок XX століття позначився великою кількістю різноманітних художніх течій, зокрема примітивізмом (Ганна Собачко-Шостак), імпресіонізмом (Микола Бурачек) та футуризму (Василь Єрмилов),супрематизму (Казимір Малевич), символізму (Ю. Михайлів), модернізму (Ф. Кричевського) й авангарду (О. Богомазов, М. Бойчук, Олександр Архипенко), проте продовжували розвиток і традиції реалізму (К. Костанді). У галузі станкової графіки працювали М. Жук, І. Падалка, перші українські радянські книги та журнали оформив Г. Нарбут.

З початком 1930-х років радянське мистецтво розвивається у руслі соцреалізму, що був проголошений єдиним дозволеним художнім методом. З гаслом про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. Серед художників радянської доби — О. Шовкуненко, Т. Яблонська, М. Дерегус, В. Касіян.

У 60-і — 70-ті: роки мистецтво України починає розгалужуватись на офіційне мистецтво й андеґраунд, вільний від партійної заангажованості. Проявились такі імена:Борис Плаксій, Алла Горська,Панас Заливаха, Віктор Зарецький, Віктор Задорожний, Яков Петрович Калашник, Лев Іванович Вітковський, Василь Непийпиво, Микола Стороженко, Віра Кулеба, Тетяна Голембієвська, Феодосій Гуменюк, Віктор Загубибатько, Бородай Олександр Андрійович, Ігор Янович,Володимир Бовкун, та ін .

Чимало визнаних художників не виставляли ті твори, які не пропускала цензура(Іван Марчук, Валерій Ламах,Федір Тетянич). Деякі не могли виставляти свої твори, перебуваючі вандеґраунді: Микола Трегуб, Вудон Баклицький. Згодом усі твори стали відомими. Новий етап художньої творчості в Києві розпочинається із виходом на поверхню андеґраунду. У 1987&nbsp. Спілка художників улаштувала виставку молодих, зокрема це абстракціоністи Т. Сільваші,А. Криволап, Олександр Дубовик. У 90-і гучно пролунали імена нової хвілі:Савадов Арсен,Тістол Олег, Голосій Олег, Гнилицький Олександр, Юрій Соломко та інші. На початку 2000, після Помаранчевої революції, створилася група нової генерації — Р.Е.П.

Козак Мамай з бандурою — символ співучої душі українського народу

Музика

Докладніше: Українська музика

Надбанням української культури є як народне так і професійне музичне мистецтво. Народна українська музика багатоманітна за жанрами і включає календарно- та родинно-обрядові пісні, пісні кріпацького і солдатського побуту, історичні пісні, виконувані під акомпанемент кобзи або бандури, а також потужний пласт інструментальної музики, що включає як ансамблеве музикування («троїсті музики») і використовує різноманітні духові (сопілка), струнні (скрипка) та ударні (бубен) інструменти, так і вівчарські награвання (особливо самобутні інструменти Заходу України — дримба, трембіта).

У сучасності народна музика зберігає первісні умови свого побутування лише в західних регіонах, проте народні пісні стали надбанням професійних та аматорських колективів і звучать в автентичному вигляді (ансамблі «Древо», «Володар», «Божичі», «Буття»), у вигляді обробок (Народний хор ім. Верьовки, Капела бандуристів ім. Майбороди), входять до академічної (Є. Станкович) та різних напрямків популярної музики (ВВ, Океан Ельзи, Тартак, Руслана).

Становлення професійного музичного мистецтва пов'язано насамперед із християнізацією на Русі, яке привнесло культуру церковного співу. Починаючи з XII століття в православних церквах поширювався одноголосний знаменний спів, а в XVII столітті на його зміну приходить багатоголосний партесний спів, яскраво представлений у творчості Миколи Дилецького. У XVIII столітті новий етап розвитку музичного мистецтва пов'язаний із засвоєнням традицій європейських музичних шкіл (Дмитро Бортнянський, М. Березовський та А. Ведель). Основоположною для становлення національної композиторської школи вважається багатогранна композиторська і організаторська діяльність М. Лисенка.

Сучасна музична культура України представлена як академічною музикою так і розважальною. В Україні діє 5 консерваторій (музичних академій), 6 оперних театрів, 5 будинків огранної та камерної музики, філармонії в усіх обласних центрах тощо. Регулярно проходять фестивалі популярної («Червона рута», «Таврійські ігри»), рокової («Рок-екзистенція», «Тарас Бульба») джазової (Jazz Bez, Jazz Koktebel), етнічної («Країна мрій») та академічної музики («КиївМузикФест», «2Д2Н», «Контрасти»).

Театр

Докладніше: Український театр

Українське тетральне мистецтво бере свій початок з давніх часів. В епоху Русі відомі театральні вистави скоморохів, про елементи театру були в церковних обрядах свідчать фрески Софійського собору. Перші зразки драми виголошували прилюдно учні київських Братської (Києво-Могилянська Академія) та Лаврської шкіл (XVI–XVII ст.). перший стаціонарний театр в Україні був відкритий у 1795 році у Львові у колишньому костелі єзуїтів.

Становлення класичної української драматургії припадає на початок XIX століття і пов'язане з іменами І. Котляревського та Г. Квітки-Основ'яненка. У цей час відкриваються стаціонарні театри в Києві (1806), Одесі (1809), Полтаві (1810) та інших містах. У другій половині XIX століття значний внесок у розвиток театру зробили М. Старицький, М. Кропивницький та Іван Карпенко-Карий.

Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 р., коли в Києві утворилися Державний драматичний театр і « Молодий театр» (з 1922 р. — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. Проте із початком доби соцреалізму новаторські пошуки українських митців було придушено, а ряд діячів (в тому числі Л. Курбаса) страчено.

Сьогодні в Україні працюють театри в усіх обласних центрах України, проводяться фестивалі театрального мистецтва «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев» у Львові, «Тернопільські театральні вечори. Дебют» у Тернополі, «Херсонеські ігри» у Севастополі, «Мельпомена Таврії» у Херсоні, «Різдвяна містерія» в Луцьку, «Інтерлялька» в Ужгороді. Серед провідних режисерів — Р. Віктюк, А. Жолдак, акторів — А. Хостікоєв, Н. Сумська.

Кінематограф

Докладніше: Український кінематограф

Олександр Довженко — український кінорежисер

Перший фільм знятий на території України «Приїзд царя Ніколая ІІ в Київ» початок ХХ ст^{[Джерело?]}. Найстаріші діючі кінотеатри, що збереглися — Боммер (Харків, 1909), Екран (Київ, 1911). На території України за радянських часів існувало 3 великі кіностудії: ім. Довженка (1927), Одеська (1919), Ялтинська (1917), Київнаукфільм, Укртелефільм.

Під час німецької окупації 1941–1943 кіностудії були перевезені в Узбекистан та Казахстан. В Узбекистані був знятий фільм «Райдуга» (1943) з Наталією Ужвій в головній ролі. Цей фільм отримав особливу відзнаку американської кіноакадемії. Свого часу індустрія кінофільмів України випустила ряд шедеврів на кшталт «Арсенал», «Україна в огні», «Земля», «В бій ідуть одні старики», «Ати бати йшли солдати», «Вавилон ХХ», «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою». У різний час на кіностудіях України працювали такі майстри як Леонід Биков, Іван Миколайчук, Сергій Параджанов, Леонід Осика,Михайло Іллєнко. На сьогодні найпродуктивнішою є приватна кіностудія Film.UA^{[Джерело?]}.

У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм. Після 2004 знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема: «Помаранчеве небо» (2006, режисер Олександр Кірієнко), «Прорвемось!» (2006, режисер Іван Кравчишин), «Оранжлав» (2006, Алан Бадоєв). Фільм «Оранжлав» отримав приз за ліпшу режисуру на XV Міжнародному фестівалі «Кіношок» в Анапі (Росія). У 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилеру «Штольня»(продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук). У 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами одноіменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар». Серед фільмів з найбільшими бюджетами можна відзначити Сафо ($6 млн), Молитва за гетьмана Мазепу($2,8 млн.), Двоє і війна ($2 млн) та ТойХтоПройшовКрізьВогонь ($2 млн).

Народне мистецтво

Український рушник — один із національних символів.

Народне мистецтво грає важливу роль в українській культурі, особливо в українських весільних традиціях. Українська вишивка, ткацтво використовуються в традиційному одязі народних і традиційних свят. Українська вишивка варіюється в залежності від регіону її походження та конструкції, яка має довгу історію, композицію, вибору кольорів і типу швів. Використання кольору дуже важливе і має певні історичні коріння в українському фольклорі.

Національні українські сукні багато прикрашені. Ткацтво ручної роботи, незважаючи не технологізацію виробництва, досі практикується, наприклад, у селі Крупове, що розташоване в Рівненській області.

Кухня

Докладніше: Українська кухня

Вареники

Українська кухня — національна кулінарія, яка має свою давню історію та славиться різноманітністю, нараховує сотні рецептів: борщі й пампушки, паляниці й галушки, вареники й ковбаси, печені та напої з фруктів і меду, відомі далеко за межами України. Деякі страви мають багатовікову історію, як-от, наприклад, український борщ.

Багато особливостей української кухні були зумовлені способом життя народу, переважна більшість якого займалась важкою хліборобською працею. Важка праця потребувала ситної, калорійної їжі. Тому для української кухні характерні страви багаті і на білки, і на жири, й на вуглеводи. Примхи ж національного характеру вимагали, аби ця їжа мала бути смачною. Тим-то для більшості страв характерний складний набір компонентів (так, у борщі їх нараховується до 20), а також комбінування декількох способів теплової обробки продуктів (смаження, варіння, тушкування, запікання). Така технологія обумовлює неповторні смакові якості, аромат і соковитість страв української кухні.

У XVIII столітті в Україні дуже широко поширюється картопля, що використовується для готування перших та других страв і гарнірів до рибних і м'ясних страв. Хоча цей овоч і не став в Україні, на відміну від Білорусі, «другим хлібом», однак знайшов широке застосування, і з цього часу практично всі перші страви починають готуватися з картоплею.

Кожному з етнографічних районів України властиві свої особливості кухні, зумовлені географічними умовами та традиціями.

Спорт

Докладніше у статті Український спорт

Український футболіст Андрій Шевченко

Після розпаду СРСР Україні залишилось сотні стадіонів, плавальних басейнів, гімнастичних залів і багато інших спортивних споруд. У спортивному плані Україна — типова європейська країна. Найпопулярнішими видами спорту є легка атлетика, футбол (дві найуспішніші команди — Динамо (Київ) і Шахтар (Донецьк)), бокс, волейбол, боротьба, гандбол, баскетбол та інші. Серед зимових видів спорту популярний біатлон. Українці практикують майже всі олімпійські види спорту й чимало інших видів, які не входять до олімпійської програми. Україна приймала Євро-2012 разом з Польщею. Також Україна прийматиме у себе Євробаскет-2015.

Нападник Андрій Шевченко став справжнім символом України на футбольному полі, граючи за італійський «Мілан». Він — п'ятиразовий чемпіон України, гравець збірної та кращий нападник Ліги чемпіонів кінця 90-х, володар «Золотого м'яча» 2004 року, кращий гравець Ліги чемпіонів сезону 1998–1999 рр. (визначений спеціальною комісією УЄФА у серпні 1999); найкращий бомбардир чемпіонату Італії (Серія А) сезону 1999–2000 рр. (24 голи), 2 місце серед бомбардирів сезону 2000–2001 років, чемпіон Італії — 2004. Разом з ним і тренером Олегом Блохіним українська футбольна національна збірна дійшла до чвертьфінала під час Чемпіонату світу 2006.

«Золотою рибкою» називають Яну Клочкову, яка є одинадцятиразовою чемпіонкою Європи, триразовою чемпіонкою світу тощо.

Український шахіст Руслан Пономарьов у свої 14 років став наймолодшим у світі гросмейстером, чемпіоном світу серед юнаків до 18 років. Ще однією гордістю українських шахів є Катерина Лагно, яка в 12 років стала наймолодшим гросмейстером світу серед жінок. Нині вона в чільній десятці жіночого рейтинг-листа ФІДЕ.

Донбас Арена у Донецьку. 2009 рік

Всесвітньо відомі українські боксери Володимир і Віталій Клички, художня гімнастка Ганна Безсонова, легкоатлет Іван Гешко, фехтувальники Наталія Конрад іВолодимир Лукашенко, які вперше в історії спорту незалежної України здобули золоті медалі чемпіонату світу. З олімпійськими медалями повертається зі змагань і стрілець Микола Мільчев.

Одним з найкращих альпіністів світу є Владислав Терзиул, який зійшов без кисню майже на всі 14 восьмитисячників планети, повторюючи рекорд Рейнхольда Месснера. Постійно привозять медалі з міжнародних змагань представники рукопашного бою, скелелази та самбісти

Перешкодою для аматорського спорту є порівняно слабо розвинута в порівнянні з іншими європейськими країнами спортивна інфраструктура, яка в багатьох випадках не поновлялася ще з часів Радянського Союзу.

Участю України в олімпійському русі опікується Національний олімпійський комітет України. Україна бере участь в Олімпійських іграх, починаючи з Олімпіади в Ліллехаммері, здобуваючи чимало олімпійських медалей. Україна зробила свій дебют на зимових Олімпійських іграх 1994 року.^[158]